Москва
Последние новости
» » Ефим Березин. «Шоломаленьки були»


Ефим Березин. «Шоломаленьки були»

Дата: 29 май 06:56
Ефим Березин. «Шоломаленьки були»

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про одного з учасників легендарного сатиричного естрадного дуету

Хвороба Паркінсона прогресувала. “Його нова англійська подруга” висотувала сили, витруювала пам’ять, ламала координацію рухів. Біди навалювалися. Спочатку померла улюблена матуся, потім, у 1996 р., з життя від хвороби серця буквально за місяць пішла кохана дружина Розіта. Останні роки Штепсель більше не виходив на вулицю, не приймав журналістів, не давав інтерв’ю, навіть слухавку не брав. Ба більше, він не підводився з ліжка, майже не рухався, втратив мову і нікого не впізнавав.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»

Юхим Йосипович Березін помер 29 травня 2004 р. у Тель-Авіві, Ізраїль.

Його поховали на цвинтарі Яркон у Петах-Тіква, Тель-Авівський округ, Ізраїль.

…Усе творче життя їхній тандем доводив українську індивідуальність. Ту рису влучно підмітив у книжці “Юрій Тимошенко та Юхим Березін” (1982) їхній постійний автор, письменник-сатирик і драматург Роберт Віккерс (1941-2000):

- В українському фольклорі нема одного-єдиного героя, який, подібно до Насреддіна або Ойленшпіґеля, перетворився би на виразника народної мудрості і дотепності. У тій іпостасі часто виступають улюблені народом мудреці - Григорій Сковорода і Тарас Шевченко, або: безіменні Козак, Солдат, Слуга, Мужик. А ще частіше, промовляючи приказку або влучне слівце, випереджають їх виразом “як той казав”. Цей таємничий усюдисущий “той” наче ще чекає своєї персоніфікації. До певної міри Тарапунька і Штепсель виконували це завдання. Розсипалися в народі іскорки їхніх мудростей: “Уступи бабусі місце в тролейбусі”, “Ой, мамо, моя мамо, що ж це робиться в “Динамо”, “перепунькали”, ансамбль “Пенсяри” і таке інше.

Зі студентської лави двомовна комічна пара мріяла зіграти в драматичній виставі Дон Кіхота і Санчо Пансо - не довелося. Хотіли створити про класичних героїв інтермедію - не встигли.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Дружній шарж художника А. Арунюняна

Штепселем він не народився, але у своєму фахові - артист розмовного жанру, сягнув таких висот, про які в Радянському Союзі простому юнакові з Одеси було годі й мріяти. Так, це стало можливим, бо вони знайшли один одного, доповнили, стали єдиним цілим, що перетворився на феномен, дует Тарапунька і Штепсель.

Пів століття на українській естраді вони демонстрували побутову політкоректність, якої слід повчитися сучасним акторам. Насправді Юрій Тимошенко та Юхим Березін були геть різними людьми. Один - українець з Полтавщини, бувалий у бувальцях, колоритний балакун, доросла дитина, улюбленою стравою якої були бублики з молоком, одвічний бурлака, у котрого не склалися два шлюби, шукач пригод, який любив вино і жінок, а смалив, як ото паротяг, по дві пачки на день: спочатку - “Приму”, наприкінці життя - “Camel”. Інший - український єврей із Одеси, російськомовний мораліст, розважливий мудрець, вибуховий і запальний борець за справедливість, котрий любив солодощі та чарку коньяку під вечерю, врівноважений красномовець, дипломат і психолог, усе життя відданий одній-єдиній дружині - Розіті (милій Розі), якого аж нудило від цигаркового диму.

Невипадково свого часу дагестанський оракул Расул Гамзатов жартував:

- Особисто для мене концерт Тарапуньки і Штепселя - це свято дружби народів.

За часів розвиненого соціалізму вони являли собою ідеальну Україну в мініатюрі. Зверніть увагу, навіть зовнішністю колеги глузували над тодішніми реаліями: “старший брат” - такий дрібнесенький замора, тоді як “менший брат” - кремезний козарлюга. У житті та на естраді обидва випромінювали гідність, природну шляхетність, обидва уникали улесливості та підлабузництва. Вони мали стиль, котрий щодесятиліттями наша національна естрада, знай, деградуючи, продовжує втрачати. Самі зважте на креативну регресію українських гумористичних дуетів - “Кролики”, “Брати Шумахери”, “Вар’яти”, “Дикі гуцули”, “Язикаті кумоньки” тощо.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Кадр із фільму «У цей святковий вечір», 1959 р.

Якось журналіст запитав у Юхима Березіна, кого б вони, дует Тарапунька і Штепсель, взяли до себе третім. Тримаючи планку, Штепсель відповів:

- Чарлі Чапліна.

Справді, рівних їм за популярністю естрадників у Країні Рад було катма...

***

Український гуморист, артист розмовного жанру Юхим Йосипович Березін народився 11 листопада 1919 р. в Одесі, у двоповерховому будиночку №29, що стояв на розі тихих вуличок Княжої та Кінної, у галасливій родині капельдинера (білетера) Одеського цирку Йосипа Ароновича Березіна. На жаль, квартира, де на світ з’явився та перші 17 років у Південній Пальмірі мешкав майбутній Штепсель, не збереглася. Під час Другої світової війни флігель було зруйновано.

Театр в Одесі переслідує людину всюди. Зокрема, коли мати Фіми, як до кінця життя називали артиста рідні та знайомі, крокувала базаром, - до неї уклінно зверталися торгаші:

- Мадам Березіна, лише згляньтеся на мою чарівну скумбрійку! - Після слова “мадам”, яка жінка не притишувала ходу, проходячи повз такий прилавок, і не танула в щедрій усмішці? Кажу вам, вся Одеса - суцільний театр.

Уперше Фіма побачив виставу не в Одеській опері, а… на Новому базарі. Між рядами перевальцем ходив тоді могутній гладіатор, піднімав на очах у роззяв величезні гирі, а потім обходив глядачів, збираючи гроші. Одного разу під час священнодійства виперся в його виставу якийсь селюк і нумо жонглювати гирями, що насправді були порожніми бляшанками. Хлопчаки, з-посеред яких закляк Фіма, тамували подих: ой, леле, невже кумир переможений та скривджений!?! За гладіатора дружно заступилися продавчині, накинувшись на пришелепуватого незнайомця:

- Тобі що, шкода, аби чоловік пару копійок заробив?! Йди собі здрейми!

***

Чи треба дивуватися, що кмітливий школярик із Одеської міської середньої школи №29 швидко вивчив репертуар популярних одеських вуличних клоунів та місцевих артистів розмовного жанру. Саме завдяки цьому і стався його сценічний дебют. Діялося це так.

На вечір на честь 1-го Травня у десятирічку на Старопортофранківській, 45, мали приїхати артисти, але ті десь… завіялися, хоча актова зала зі школярами чекала на них. І тоді однокласники Юхима Березіна, знаючи про хист хлопця, виштурхали аматора на сцену. Упродовж півгодинного моноспектаклю Фіма “видав” увесь репертуар: сміхотун Бом і скиглій Бім, моноклоун Микола Тамарін, кіноактори Ігор Ільїнський, навіть Дуглас Фербенкс. Бенефіс… зірвав оплески. Більше сперечатися із батьками щодо вибору професії - між лікарем та інженером, які вважалися межею мрій кожної одеської матусі, - не довелося.

Природно, що того самородка одразу ж запримітив шкільний драмгурток, яким керувала молода актриса Одеського театру імені Жовтневої революції Феня Львівна Шнейдер-Коршаківська. Що забаганка у десятикласника серйозна, вирішив випадок.

У 1937 р. він став лауреатом конкурсу шкільної самодіяльності, що відбувся в стінах колишнього Воронцовського палацу, перетвореного на одеський Палац піонерів. Того дня Юхим Березін був в ударі, коли виконав роль… Самозванця із трагедії “Борис Годунов” О.С.Пушкіна; країна саме відзначала сторіччя від дня загибелі Наше-Все. Купаючись у перших променях слави, краєм ока Фіма помітив знак згори: то його усміхнений вчитель фізики показав піднятий вгору великий палець.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Юрій Тимошенко і Юхим Березін
у молодості

У 1937 р. батьки зібрали хлопця до Києва, і Фіма вирушив вступати до Київського театрального інституту імені І. К. Карпенка-Карого. Чи був тоді конкурс? Так, невеликий: 17 осіб на місце. Успішно склавши іспити, за збігом обставин він поселився в гуртожитку, в одній кімнаті - №2, із довготелесим однолітком із Полтави. То був Юрій Тимошенко (1919-1986), майбутній Тарапунька; див. тут і тут.  У кімнаті жили першокурсники вп’ятьох, але швидко заприязнили ці двоє - на побутовому рівні і творчо, адже обидва стали креативним рушієм усіх студентських капусників, коли й почали виступати разом та усвідомили: їхній дім - естрада.

У 1941 р. молодий актор Ю.Тимошенко, який за місяць міг на сцені зіграти Остапа Бендера, Кісу Вороб’янінова, інженера Щукіна, а також мадам Грицацуєву та Еллочку Людожерочку, та дипломований режисер Ю.Березін закінчили Київський театральний інститут. У випускному спектаклі-феєрверку “Дванадцять стільців” вони зіграли разом. У балаганному фіналі всі автори спустилися зі сцени і промарширували залою до виходу. Попереду колони у міліцейському кашкеті з гербом міста Києва виступав щасливий великий комбінатор - Юрій Тимошенко. Навіть не здогадувалися випускники, що більше ніколи в житті вони не розлучаться. Уявляєте, Тарапунька і Штепсель дружили пів століття, це не пересмикування фактів: 50 років. Таке можливе у двох випадках: або люди - сіамські близнюки, або, гармонійно доповнюючи, вони є повною протилежністю одне одному.

Під час радянсько-німецької війни обидва автори потрапили на Південно-Західний фронт, де виступали у складі фронтового ансамблю пісні і танцю під керівництвом Е. Шейніна та П. Вірського. Якось органічно виникли їхні амплуа: Юхим Березін оживив образ кухара Галкіна, а Юрій Тимошенко став банщиком Мочалкіним. Власне, увесь їхній полк сяяв талантами. Товаришами по службі стали відомі кияни: балетмейстер Олександр Сегал (1919-2010), кіноактор Борис Січкін (1922-2002; знаменитий Буба Касторський), хореограф Борис Каменькович (1921-2001).

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Юрій Тимошенко (у нижньому ряду в центрі) та Юхим Березін (праворуч у верхньому ряду) – артисти концертної бригади ансамблю пісні і танцю Південно-Західного фронту, 1942 р.

Аби підсумувати зоряну тему, скажу: одним із провідних танцюристів концертної бригади був колишній студент Ленінградського театрального інституту Михайло Водяной (1924-1987), майбутній народний артист СРСР і директор-художній керівник Одеського театру музичної комедії. Отож творчих знахідок, приколів та дотепів роїлося чимало.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Комедійний дует у роки війни

Останній по закінченні концерту ще й виступав білим ворожбитом. Ідею підказало тривожне життя у прифронтових селах, і номер набув надзвичайної популярності. Адже жінкам, які цього бажали, майбутній Попандопуло із музичного фільму “Весілля в Малинівці” (1967) ворожив “на солдата” - всі більш-менш здорові чоловіки воювали на фронті. У Михайла Водяного на той випадок була об’ємиста чаша з піском, що накривалася рушником і щедро поливалася водою.

Якщо на тканині проступали білі плями, отже, солдат живий-здоровий; якщо червоні цятки – поранений; коли ж усе червоніло, - значить, загинув... Колеги по концертній бригаді знали “секрет”: він полягав у порції...марганцівки. За класикою жанру, “червоним” рушник під час ворожіння ніколи не ставав, хіба що подеколи виникав ефект “поранення”. Отож винахідливому віщунові вдячні селянки несли сало, яйця, а часом і курку.

Разом із Радянською Армією фронтова бригада відкотилася країною до Сталінграду, аби потім поволі покотити на Берлін. Яке-то було свято, коли навесні 1945 р. союзники зустрілись на Ельбі. Після встановлення територій відповідальності вирішили влаштувати концерт радянського ансамблю, а потім - грандіозний банкет. Сіли союзники за стіл, ретельно командування 1-ї Американської армії узгодило із Політвідділом 1-го Українського фронту, хто який текст читатиме, хто скаже перший тост... Аж раптом ведучий вечора, янкі з Клівленду, затенькав ножем по келиху, і гамір ущух. Тримаючись однією рукою за медаль “За оборону Сталінграда”, що виблискувала на грудях Юрія Тимошенко, він гучно й виразно промовив:

- Кожний американець, француз і англієць, зустрівши кожного радянського солдата з такою медаллю, має цілувати просто в дупу!

***

За погодженим сценарієм, саме із тієї міцної чоловічої фрази і слід було починати неформальні урочистості...

Невдовзі, коли знаний на фронтах Перемоги кухар Галкін (Фіма Березін) і банщик Мочалкін (Юрко Тимошенко) дійшли до Берліну, на пам’ять вони сфотографувалися біля Бранденбурзьких воріт і назавжди закрили ту сторінку в творчій кар’єрі.

За роки війни працювати дуетові доводилося не просто часто. Наприклад, у Ніжинському ліцеї, переобладнаному під шпиталь, лікарі не відпускали артистів-гумористів, доки ті не виступили в кожній (!!!) палаті. А як забути концерти, коли просто над головою кружляли “мессершмідти”… Втома та виснаженість давалися взнаки, і перед одним відповідальним концертом Юхим Березін захворів. Щоб дати повноцінну програму на два відділення, належало виручити товаришів. Хворого з температурою 39° привезли на газику командувача армією, і ніхто нічого не… помітив.

За роки війни Юхима Березіна було нагороджено орденом Червоної Зірки (1944), а також медалями “За оборону Сталінграда”, “За оборону Києва”, “За визволення Варшави”, “За визволення Праги”, “За взяття Кеніґсберга”, “За взяття Берліна”.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Одна із численних платівок зоряного українського дуету

Мирні часи вимагали нових героїв. Обидва звільнені в запас червоноармійці оселились у Києві. Юрій Тимошенко одразу винайняв кімнату, точніше кут, ще точніше - диван у щільно забитій столичній комуналці. А ось Юхиму Березину пощастило - той оселився в окремій кімнаті, де єдиним недоліком стала відсутність груби. Одного ранку, виявивши під ліжком сніговий замет, молодий актор вирішив переїхати до знайомого, який гостинно запропонував йому… розкладачку.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Тарапунька

Дует Тарапунька і Штепсель з’явився у 1946 р., але відтоді упродовж 40 років користувався шаленою популярністю в СРСР. Ні, усе не з’явилося за одним помахом чарівної палички. Рухатися довелося навпомацки, аж поки в ситуацію не втрутився геніальний постановник та не зрежисерував ансамбль. Уже забулося, та після війни Юрій Тимошенко виконував сценічні монологи під прізвиськом Бублик.

Так діялося доти, поки на ситуацію не зиркнув Олександр Петрович Довженко, який особисто знав артиста. З огляду на те, що жвавий Юрко дитинство у Полтаві провів на берегах тамтешньої річки Тарапуньки, правої притоки Ворскли, режисер запропонував спробувати сценічний образ колоритного українського міліціонера в білій гімнастерці та кирзових чоботях… Грицька Тарапуньки. Несподіваний псевдонім Штепсель для Юхима Березіна також виник не на голому місці: у той час артист виходив на сцену в образі електромонтера.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Юхим Березін

У нових амплуа слави молоді виконавці зазнали блискавично. У серпні 1946 р. на Другому Всесоюзному конкурсі артистів естради саме киянам-фронтовикам - Юхиму Березіну та Юрію Тимошенку - журі на чолі з метром вітчизняної естради Євгеном Михайловичем Кузнєцовим (1900-1968) у розмовному жанрі віддало першу премію. Прикметно, що саме славні традиції фронтової естради логічно розвинулися у творчості молодих виконавців. Адже у роки радянсько-німецької війни виник та посилився інтерес до національної самоідентичності, до фольклору, в якому здавна концентрувалася народна мудрість і справжній, а не квасний патріотизм. Не випадково одразу після Перемоги особливою увагою стали користуватися ансамблі народних танців.

Між іншим, у конкурсній програмі Другого Всесоюзного конкурсу артистів естради молоді кияни захопили зал та журі зненацька, несподіваною інтермедією…. Для початку хтось буквально виштовхнув з-за лаштунків ошелешеного довготелесого міліціонера в білій гімнастерці, кирзових чоботях і насунутому на лоба кашкеті.

У залі розлігся гомеричний регіт, герой це второпав, перелякався та зник зі сцени. Коли всі відсміялися своє, до рампи знову підступився той самий міліціонер, але тепер - із гармошкою. Знову регіт, ґвалт, комедія помилок: уявіть, радянський міліціонер із гармошкою!...

А вартовий порядку, ніби нічого не трапилося, відрекомендувався… Грицьком Тарапунькою з-під Полтави (регіт, ґвалт, комедія та й годі!) і зізнався, що товариші одностайно висунули його в артисти. Регіт, ґвалт, комедія…

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»

Витримавши паузу, Юрій Тимошенко зсунув кашкета на потилицю, витер хустинкою лоба та зізнався, що боїться виступати, боїться забути текст, боїться піти зі сцени. Регіт, ґвалт, комедія… Аби було не так страшно, йому виголосився допомагати електрик клубу на прізвище Штепсель (Юхим Березін). Регіт, ґвалт, комедія…

Того вечора український дует отримав не лише найвищу нагороду в жанрі конферанс-інтермедії, а й грошову премію у розмірі 12 тисяч рублів. Утім, винагороду дали лише Юрію Тимошенку. Але він, як порядна людина, не погодився із рішенням журі, мовляв, разом із Юхимом Березіним вони пройшли війну і стали рівноправними партнерами. Справедливість була відновлена? Майже: одесит не просто забрав належні йому шість тисяч карбованців, але й ще якусь суму боргу.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Юхим Березін

Тож, повернувшись до Києва, дует розсварився і на деякий час припинив працювати разом. У творчому тандемі Юхима Березіна тоді замінив актор Київської кіностудії імені О. П. Довженка Іван Матвєєв (1915-1989). Останній грав, так би мовити, акомпануючні ролі, в основному - представників робітничого класу.

Перші ж виступи нового дуету, здійснені в Зеленому театрі Одеси, із тріском провалилися. Стало зрозуміло, Штепсель набагато глибше розумів естраду як жанр. На тлі простуватого Тарапуньки він бездоганно носив костюм та краватку, виглядав по-світськи, контрастував із партнером у манерах та сценічній подачі. Тим часом Іван Матвєєв за образом зблякло дублював простака Тарапуньку. Поряд із таким невиразним персонажем губився й образ Тарапуньки. За місяць-другий у дует повернувся Юхим Березін, аби ніколи більше не йти.

***

Як свого часу влучно зауважив Олександр Фадєєв (1901-1956), естрада стала “безсумнівним героєм повсякденного відпочинку радянських людей”. Наслідуючи мистецтво народних витівників, котрі віддавна блукали українськими селами, новітня національна естрада прагнула свіжої форми, соковитості та видовищності, які відповідали часу; в уяві масового глядача вона ніби наближала бажане до можливого.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Афіша програми «Веселі зірки», 1954 р.

Аби творити нове мистецтво, що здатне було б через нагромаджені життєві спостереження викликати глибокі думки та високі почуття, належало знайти свіжу форму, а довоєнному американському стенд-апу надати американських рис. Настали часи, коли гуморист ставав лише точкою включення творчого колективу в аудиторію. Не дивно, репризи для творчого тандему Тарапуньки і Штепселя писали найкращі гумористи України, як-от: Роберт Віккерс, Олександр Каневський; Владлен Бахнов, Яків Костюковський, Мар’ян Біленький, Павло Глазовий та інші.

Після закінчення режисерського факультету Юхим Березін служив режисером Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки, а також автором і головним режисером Української республіканської естради. Близькі знайомі розповідали, що то був справжній майстер спілкування. Яка б і де компанія не збиралась, а незмінним тамадою виступав Юхим Йосипович. Дивним чином він знав кожного і міг уголос відрекомендувати незнайомій людині; такий дар на власні очі я бачив у кількох сучасників – зокрема, у Михайла Михайловича Жванецького.

На інтуїтивному рівні Юхим Йосипович точно знав, як слід вчинити в тій чи іншій ситуації: коли покепкувати, коли уникнути коментарів, як звеличити і як підняти на книпи. Делікатність актор вмів тримати на високій ноті. Бо такт і чуття моменту, на мій погляд, - рідкісний дар не лише в артистів розмовного жанру, а взагалі Божий дар у вихованої людини. Як фіксатор рівних видів влади - політики, чиновництва, прокуратури, культури тощо - Штепсель “вирішував питання” будь-якого характеру. Це Тарапунька на другу хвилину спілкування із бюрократом, якому не сподобалась якась гумореска, махав рукою та спересердя вигукував:

- Та пішов ти, … недорікуватий, …!

Юхим Березін був з іншого тіста. Зауваження відповідального товариша він мовчки вислуховував, головою, здавалося, схвально хитав, але потім мчав додому, перевдягався у парадний костюм під білу сорочку з краваткою та стукав у вищий кабінет. Діло дійшло до того, що врешті-решт Штепсель збагнув: кожну нову мініатюру слід особисто читати секретарю ЦК партії або міністру культури. Якщо ті сміялися, витираючи сльози, ніхто з підлеглих не наважувався чіплятися до дуету, а новинку в репертуарі автоматично “літували”.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Афіша програми, 1957 р.

***

Партійні бонзи, чиновники від культури, бюрократи різного штибу їм не могли подарувати народної любові та нищівної критики. Була навіть здійснена хитра спроба дует Тарапуньки і Штепселя розсварити і зруйнувати. За чиїмось задумом, народним артистом УРСР Юрій Тимошенко став у 1960 р., тоді як Юхим Березін - у 1961 р. Того разу колеги порозумілися і лише пореготали…

Тим часом у вищих ешелонах влади інших артистів розмовного жанру з’їдали живцем, на сніданок. Тут належало ніс тримати за вітром, навіть коли це робити давно остогиділо. Ветерани “Укрконцерту” свого часу розповіли мені кілька цікавих і повчальних історій про Тарапуньку і Штепселя. Зокрема й такі.

Не є новиною, що від початку 1960-х рр. мовчазним знаком всесоюзного визнання українського артиста слугувало запрошення на концерт до Кремлівського Палацу з’їздів у Москві. Отож одного разу запросили туди прадідів українського “Comedy Club”. На одному подиху відпрацював програму з кількох гуморесок київський дует, зірвав оплески та отримав запрошення на урядовий банкет, запланований після концерту. Ледь дочекалися артисти величних одкровень, як спрагла земля дощу.

Коли Юхима Березіна та Юрія Тимошенка адміністратор КеДеБешної зовнішності завів до банкетної зали, українці заклякли від вигляду п’яних вождів. То був і культурологічний, і світоглядний шок!.. По черзі ці люди з високих трибун кликали країну у світле майбутнє, а перед ними ледь патякали язиками.... Після того кричущого випадку за будь-яку ціну Тарапунька і Штепсель уникали виконувати ролі блазнів при столах налиганих керманичів еСеРеСеРії.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Афіша програми, 1962 р.

Діло доходило до самоскалічення. Одного разу напередодні відповідального концерту в Кремлівському Палаці з'їздів Тарапунька (Юрій Тимошенко) свідомо сів у крісло дантиста, попросив вирвати йому зуб, а на генеральну репетицію прийшов із опухлою щокою. Ясна річ, запланований номер із програми урядового концерту постановник вимушено вилучив. Кажуть, Юхим Березін тоді дорікнув колезі:

- Який же ти нетяма, Юро! Та на всі такі концерти тобі зубів забракне...

Іншим разом Штепсель не встиг вимкнути трифазний струм Тарапуньки.

Діялося це того року, коли український дует запросили на гастролі до Великої Британії, до того ж – окремо по Англії та Шотландії. За два місяці до відльоту вони всі мініатюри вивчили англійською мовою! Заздалегідь були оформлені відповідні документи, залишилося отримати необхідний у таких ситуаціях підпис секретаря райкому КПРС. Це означало особисту співбесіду… Приїхали вони вдвох при костюмах, газет начитались, політично грамотні – і нічичирк. Аж раптом ленінець у лоба запитує:

- Юрію Трохимовичу, Юхиме Йосиповичу, чому ви досі не члени нашої Партії?

Тарапуньку це настільки роздратувало, що він вибухнув:

- Цим питанням ви принижуєте нас! Поки у вашій партії перебуватимуть негідники і пристосуванці, не смійте кликати туди порядних людей! - Гастролі скасували.

***

Пів століття вони бездоганно доповнювали один одного. Штепсель на зубок пам’ятав усі ролі, тоді як Тарапунька збивався, текст забував. У таких випадках Юхим Березін тактовно поправляв Юрія Тимошенка, ставив “навідні” запитання на кшталт: “Ти хотів мені сказати, що...” У ті хвилини здавалося, всі в залі розуміють: Тарапунька забув текст! Тим часом аудиторія, навпаки, сприймала, начебто саме так і написав автор. Коли давали по два-три концерти за день, складно було щось і не забути.

Тим часом із концертами вони відвідали практично всі міста і містечка України. Навіть акторська байка побутувала: якщо десь є концертний зал чи клуб, там точно виступали Тарапунька і Штепсель. Як свого часу, до радянсько-німецької війни, гуморист Остап Вишня, на адресу якого достатньо було написати листа, і той вставляв проблему в гумореску, - цей естрадний дует також діяв як невідкладна соціальна допомога, як “найвища сатирична інстанція”. Якщо у пари артистів траплялися дні, коли ввечері не було концерту, знаєте, чим займався дует? Ні, не те, що ви подумали… Тарапунька і Штепсель розгрібали пошту, відповідали на частину листів, що завжди надходили адресатам за адресою: “Москва. Кремль. Тарапуньці і Штепселю”.

Старі люди оповідали, буцімто в Коростені головним болем усіх містян тривалий час залишався залізничний переїзд через магістральну гілку Київ-Ковель. Траплялося, автобуси із пасажирами по 40-50 хвилин чекали, доки вантажні поїзди закінчать мляві маневри. Та одного разу переїзд закрили, - і мерщій будувати величезний шляхопровід із найсучаснішими розв’язками! Подейкували, у когось із місцевих розумників урвався терпець, той пробрався за куліси до Тарапуньки і Штепселя. Столичні артисти не просто вислухали прохача, а в якомусь із номерів обіграли злощасний коростенський переїзд, через який простий люд запізнюється на роботу, у місті гальмується дорожній рух, страждає соціалістична економіка...

Діялося це саме так чи інакше, - не стверджуватиму. Знаю одне: коли просто з вокзалу Юхим Березін та Юрій Тимошенко прямували в готель, зазвичай вони розпитували адміністратора філармонії чи таксиста, від яких проблем найбільше потерпають люди, страждає місто. На Партію народ не скаржився - пусте. Тимчасом як недобудований міст, дитсадок із дірявим дахом, новобудова від бракоробів, якийсь місцевий бюрократ увечері неодмінно потрапляли до їхньої уїдливої гуморески.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»

***

Окремою статтею йшли кпини над чванькуватими московськими колегами. До речі, багаторічна дружба поєднувала Юрія Тимошенка з Сергієм Михалковим (1913-2009)! Та й зовні вони, Тарапунька та придворний кремлівський поет, були схожі, навперейми залицялися до жінок і шанували довгограючі розіграші. Першим почав Сергій Володимирович: познайомившись із новою кралечкою, москвич назвався... Тарапунькою та дав телефон Юрія Трохимовича. Отож незабаром українського гумориста почали шукати знервовані незнайомки з усього Радянського Союзу. Коли Тарапунька з’ясував причини, гімнотворцю борг він повернув: не лише рекомендувався жіноцтву Сергієм Михалковим, куди крутіше.

Якось Юхим Березін зателефонував додому Сергію Володимировичу і каже:

- Вас турбують із приймальні Святішого Патріарха Московського і Всієї Русі Пимена.

- Так, слухаю вас уважно, - виструнчився літератор.

- Наближається День Тезоіменитства Святішого Патріарха - 23 липня.

- Справді, часу небагато залишилося…

- …і до урочистостей ми б хотіли написати Гімн православних Русі. Блаженіший цікавиться, ви самі створите вірші чи вам запропонувати когось у співавтори?

Було відомо, що Сергій Михалков сердився на радянського журналіста, фронтового кореспондента, капітана Ель-Реґістана (власне: Ґабріель Аршакович Уреклянц; 1899-1945). Адже у 1943 р. текст Гімну СРСР написав він самостійно, за винятком першої строфи у формулюванні - “Свободных народов союз благородный”. Ясна річ, ділитися славою з якимось вірменом із занедбаного аула Самарканд Михалкову-старшому більше не хотілося, і заволав той у слухавку:

- Ні! Ні! Тільки я один!

На диво швидко секретар із приймальні Святішого на все погодився, пообіцявши поету щедрий гонорар. За декілька днів Сергію Володимировичу зателефонували:

- Незабаром за вами подадуть “ЗІМ”. Сподіваємося, текст Гімну готовий?

Коли прикремлівський поет сів у салон, за кермом і поруч із водієм він побачив двох благоліпних ченців, в яких перевдягнулися професійні актори. Правда, Сергія Михалкова повезли не до Блаженішого, а до… ресторану. Метою дотепників було отримати начерки гімну православної Русі! Адже співпраця із Церквою наприкінці 1950-х рр. перебувала під забороною.

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Кадр із фільму «Легке життя», 1964 р.

***

Чи знали про українських гумористів за кордоном? Ясна річ. Коли лідер американського біг-бенду, диригент Дюк Еллінгтон приїжджав із трьома концертами до Києва в 1967 р., у столиці України Ґерцог із Ґарлему ходив на гостини саме до Тарапуньки, котрий мешкав тоді на вулиці Леніна (нині — Б. Хмельницького). Чи любив народ безжурний дует? Безперечно. Виразно про це свідчили не аншлаги на їхні виступи, не стихійні штурми, до яких вдавалися глядачі, яким не пощастило придбати омріяний квиток. Тоді що?

І досі в середовищі ветеранів Укрконцерту побутує історія про гастролі Тарапуньки і Штепселя чи то на Далекий Схід, чи то на Сахалін. Коли юрбі місцевих жителів не поталанило потрапити на концерти, обурені люди просто лягли на рейки! У перемовинах із партійними керівниками стояли протестувальники на смерть, а гастролерам не дали залишити місто. Отож, аби владнати конфлікт, Юрію Тимошенку та Юхиму Березіну довелося виступати перед натовпом просто на залізничному вокзалі. У підсумку - раді та щасливі, всі вирушили додому.

…Звання народних артистів СРСР Тарапуньці і Штепселю так і не дали, хоча чутки кружляли не одне десятиріччя. Був момент, коли чиновники Міністерства культури СРСР уже й подання підготували, правда, - на одного Юрія Тимошенка, без Березіна. Бо у того їм, бачите, “п’ята графа” око муляла. Втаємничено викликали на килим українця з Полтавщини, аби той творчо зрадив українця з Одеси, але Юрій Тимошенко висловився категорично:

- Які такі мої заслуги, ми ж - дует!

Чи мали вони якесь творче кредо?

В одному з неформальних інтерв’ю українські гумористи одноголосно відповіли:

- Мабуть, це слова Віссаріона Бєлінського: “Патріотизм проявляється не в одному захваті від гарного, але і в болісній ворожості до поганого.”

- А яким виявився ваш найбільший провал?

- У студентські роки в київському клубі “Харчовик”, що на вулиці Іцхока Переца, 2 (нині - вул. Межигірська. - О.Р.) на Подолі, коли під час виступу Юхим Березін провалився в глибоку оркестрову яму.

***

Ефим Березин. «Шоломаленьки були»
Афіша програми, 1971 р.

Чи велося їм легко в Україні? Куди там… Спочатку землячки, а потім підбурене ними начальство узялися дорікати довельми популярному на теренах Радянського Союзу дуетові: чому це для Тарапуньки і Штепселя репертуар пишуть два євреї? Один із таких “українолюбів” навіть запропонував:

- Хай усе буде інтернаціонально: російські тексти Юхиму Березіну пишуть Роберт Віккерс та Олександр Каневський, а українські, для Юрія Тимошенка, - наші національні письменники.

Що цікаво, із проявами націоналізму та антисемітизму найбільш рішуче і показово боровся саме українець із Полтави Юрій Тимошенко. Таких розумників він одразу направляв до… ні-тобі-ні-матері, а одного київського діяча культури публічно назвав “національним за формою та йолопом за змістом”.

Усі спільно прожиті творчі десятиліття кожен із двох половинок дуету Тарапуньки і Штепселя на власний розсуд і на власний кшталт відтворював Україну. На своєму знамені вони

Читайте также:
Комментарии
Добавить комментарий
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Популярное:
Читаемое: